Аграфія - порушення психофізичних процесів, що забезпечують закономірний зв’язок звукового і письмового аспектів мовленнєвої діяльності, що призводить до повної нездатності оволодіти процесом письма або до втрати цієї навички; А. полягає в неусвідомленні букв як графем, невмінні об’єднувати їх в слова; можливість списування при А., як правило, зберігається; А. зазвичай є наслідком загального недорозвитку мовлення, пов’язаного з органічним ураженням головного мозку.

Адаптація – 1) процес пристосування організму до умов існування; 2) зміна чутливості аналізаторів в результаті пристосування до діючих на них подразників. Адаптація зорова – пристосування чутливості ока до різних умов освітлення. Адаптація слухова – пристосування слухового аналізатора до дії інтенсивного звука, що проявляється в зниженні слухової чутливості.

Алалія – відсутність мовлення або системний недорозвиток мовлення в результаті органічного ураження кори головного мозку в до мовленнєвий період життя дитини. Алалія моторна – недорозвиток мовлення, що проявляється в утрудненні оволодінням активним словником і граматичним ладом мовлення при збереженому розумінні мовлення; в основі А. м. лежить ураження мовленнєво-рухового аналізатора. Алалія сенсорна – недорозвиток мовлення, коли спостерігається розрив між значенням і звуковою оболонкою слова; у дитини порушується розуміння мовлення оточуючих, незважаючи на збережений слух і збережені можливості до розвитку активного мовлення; причиною А. с. є ураження мовленнєво-слухового аналізатора (Верніке центр).

Алексія – повна нездатність чи втрата здатності оволодіння процесом читання.

Алергія – стан зміненої реактивності організму у вигляді підвищення його чутливості до впливів будь-яких речовин.

Алогізм – порушення мислення, при якому судження не відповідають законам логіки.

Альвеоли – 1) маленькі легеневі пухирці на кінчиках бронхів, куди потрапляє повітря під час дихання; 2) місця в щелепах, де розміщені корені зубів.

Анамнез – сукупність даних ( про умови життя людини,про перенесені хвороби…), що отримуються в ході обстеження від самого обстежуваного чи осіб, що його замінюють; А. використовується для для постановки діагнозу, прогнозу захворювання і вибору корекційних заходів.

Артикуляційний апарат – сукупність органів, що забезпечують утворення звуків мовлення (артикуляцію).

Артикуляційний комплекс – сукупність рухів артикуляційного апарату, необхідних для певного звуку.

Артикуляція – діяльність органів мовлення (губ, язика, м’якого піднебіння…), необхідна для вимови окремих звуків мовлення та їх комплексів.

Астенія – стан, що характеризується підвищеною чутливістю, втомлюваністю, частою зміною настрою, слабкістю, вегетативними порушеннями і розладами сну.

Асфіксія – зупинка дихання, зумовлена кисневим голоданням і надлишком вуглекислого газу в крові і тканинах. Атонія – відсутність тонусу.

Атрофія – порушення обміну речовин в тканинах, що веде до наростаючої атрофії м’язів.

Аутизм – вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом і виникаючими з цього факту порушеннями соціалізації.

Афазія – повна чи часткова втрата мовлення, зумовлена ураженням кори головного мозку. Афазія амнестична – забування окремих слів та їх значень.

Афазія моторна – афазія, що проявляється у порушеннях активного мовлення при збереженому розумінні усного і письмового мовлення.

Афазія сенсорна – втрата здатності розуміти мовлення.

Афазія тотальна – поєднання моторної і сенсорної афазії з втратою мовлення у всіх проявах; спостерігається при гострих порушеннях мозкового кровообігу.

Афонія – відсутність звучності голосу при збереженні шепітного мовлення; причиною А. є не змикання голосових складок, внаслідок чого при фонації відбувається втрата повітря; А. виникає в результаті органічних чи функціональних порушень гортані при розладах нервової регуляції мовленнєвої діяльності.

Браділалія – патологічно уповільнений темп мовлення.

Браділексія – патологічно уповільнений темп читання.

Брайля шрифт – система рельєфного письма для сліпих, в якій букви, цифри, ноти і знаки позначають різноманітними комбінаціями розміщення шести випуклих точок, призначених для тактильного сприйняття.

Брока центр – ділянка кори головного мозку, яка розміщена в лівій півкулі (у правші), що забезпечує моторну організацію мовлення.

Верніке центр – ділянка кори головного мозку, при ураженні якого виникає сенсорна афазія.

Вестибулярний апарат – периферичний відділ вестибулярного аналізатора, що розміщений у внутрішньому вусі, який забезпечує сприймання кутових і прямолінійних прискорень.

Вібрація – коливання, дрижання.

Воля – здатність людини діяти в напрямку свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні перешкоди. Виховання – процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості.

Вихователь спеціального дошкільного навчального закладу – працівник спеціального дошкільного навчального закладу, який спільно з дефектологом здійснює корекційно-виховну роботу з аномальними дітьми в умовах дошкільного закладу.

Вихователь спеціальної школи – педагог-дефектолог, що проводить навчально-виховну роботу з учнями в позакласний час. Вища нервова діяльність – діяльність кори головного мозку, що забезпечує індивідуальне поведінкове пристосування людини чи вищих тварин до змінних умов навколишнього і внутрішнього середовища.

Вуздечка під’язикова – складка середньої лінії, що розміщена в слизовій оболонці нижньої поверхні язика, яка переходить на дно порожнини рота.

Вухо – орган слуху і рівноваги у хребетних тварин та людини.

Ген – структурна і функціональна одиниця спадковості, що контролює утворення певної ознаки.

Гімнастика – система фізичних вправ, що складається з різних комбінацій рухів з регламентованою амплітудою, швидкістю і темпом, а також дозованим м’язовим навантаженням.

Гімнастика корегуюча – лікувальна гімнастика, спрямована на виправлення чи попередження подальшого розвитку деформації опорно-рухового апарату.

Гімнастика мовлення активна – система вправ для органів мовлення, що проводяться щоденно чи декілька раз в день за інструкцією логопеда.

Гімнастика мовлення пасивна – форма мовленнєвої гімнастики, при якій дитина виконує рухи лише за допомогою механічного впливу на органи мовлення (натиск руки логопеда, зонда чи шпателя); після декількох повторів робиться спроба виконати ту ж дію без механічної допомоги, тобто пасивний рух поступово переводиться в активний.

Гіперкінез – автоматичні рухи внаслідок мимовільного скорочення м’язів.

Глухонімота – вроджена чи набута в ранньому віці глухота, що поєднується з викликаною нею неможливістю оволодіти словесним мовленням (без спеціальних прийомів навчання) чи з втратою мовлення, що частково розвивалася до моменту втрати слуху.

Глухота – глибоке, стійке, двостороннє ураження слуху в період внутрішньоутробного розвитку чи в ранньому дитинстві, при якому неможливе сприймання мови.

Голос – сукупність різних по висоті, силі, тембру звуків, викликаних дією голосового апарату; Г. є одним із компонентів мовлення, разом з диханням і артикуляцією він служить зовнішньому вираженню думки (слова) і контролюється корою головного мозку.

Гортань – орган дихання і голосоутворення, що знаходиться між глоткою і трахеєю; складається із хрящів, зв’язок і м’язів. Гострота зору – чутливість зорового аналізатора, що забезпечує здатність розрізняти межі і деталі видимих об’єктів.

Гострота слуху – чутливість слухового аналізатора.

Гра - один з видів діяльності; є ведучим видом діяльності дітей дошкільного віку; полягає в відтворенні дітьми дій дорослих і відносин між ними, спрямована на пізнання оточуючого світу.

Дактилологія – спосіб спілкування грамотних глухих людей за допомогою ручної азбуки.

Дауна хвороба – хромосомна хвороба, зумовлена трисомією по 21-й парі хромосом; проявляється олігофренією, м’язовою гіпотонією,недостатністю ендокринних залоз і своєрідним зовнішнім виглядом хворого: недорозвитком черепа, пласкою потилицею,косим розміщенням очей, напіввідкритим ротом, деформованим вухами,коротким пальцями.

Дебільність – легкий ступінь олігофренії, що характеризується примітивністю суджень і висновків, недостатньою диференціацією емоцій, обмеженістю можливостей навчання, зниженою соціальною адаптацією.

Девіантна поведінка – поведінка людини, що відхиляється від правових чи моральних норм, порушує їх.

Деменція – набута розумова відсталість.

Депресія – стан, що характеризується пригніченим чи сумним настроєм і зниженням психічної активності, супроводжується руховими розладами і різноманітними соматичними розладами (втрата апетиту, схуднення, зміна ритму серцевої діяльності…). Деривація – відсутність чи обмеження можливостей задоволення будь-яких потреб організму. Діти з порушенням мовлення – діти, що мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слуху і збереженому інтелекті.

Дефект – недолік певного органа, випадіння певної фізіологічної чи психічної функції. Д

ефект розвитку – фізичний чи психічний недолік, що викликає порушення нормального розвитку дитини.

Дефективність – наявність фізичних чи психічних недоліків.

Дефектологія – наука навчання, виховання та розвиток різних категорій аномальних людей.

Дизартрія - порушення звуковідтворюючої сторони мовлення, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.

Дисграфія – часткове порушення процесу письма, при якому спостерігаються стійкі і часто повторювані помилки: заміни і спотворення букв, спотворення звуко-складової структури слова, порушення написання окремих слів в реченні, аграматизми на письмі.

Дислалія – порушення звуковідтворення.

Дислалія механічна – порушення звуковідтворення, зумовлене анатомічними дефектами периферичного відділу мовного апарату.

Дислалія поліморфна – дислалія, при якій спотворено вимовляються звуки різних артикуляційних груп.

Дислалія проста – дислалія, при якій спотворено вимовляється один або кілька звуків, схожих за артикуляцією.

Дислалія функціональна - порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нервової системи.

Дислексія – часткові порушення процесу читання, що проявляється в стійких помилках, що повторюються. Дистонія – патологічні зміни тонусу.

Дисфонія – розлади голосоутворення, при яких голос зберігається, але стає неповноцінним – хриплим, слабким, вібруючим…Д. виникає в результаті органічних чи функціональних розладів центрального чи периферичного походження.

Дихання - 1) сукупність процесів, що здійснюються завдяки функціонуванню різних органів і систем, що забезпечують потрапляння кисню в організм з навколишнього середовища, використання його в біологічному окисленні і видалення з організму продута окислення – вуглекислого газу; 2) сукупність дихальних рухів.

Дихальна гімнастика – система вправ, спрямована на розвиток дихання, в тому числі мовного; на диференціацію ротового і носового дихання.

Діагноз – медичний висновок про стан здоров’я обстежуваного, про наявні захворювання.

Діагностика – 1) розділ медицини, що вивчає зміст, методи і ступені процесу розпізнання хвороб чи особливих фізіологічних станів; 2) процес розпізнання хвороби і оцінки індивідуальних біологічних і соціальних особливостей суб’єкта, що включає цілеспрямоване медичне обстеження, роз’яснення отриманих результатів і їх узагальнення у вигляді діагнозу.

Загальний недорозвиток мовлення – різка затримка формування кожного з компонентів мови: фонетики, лексики та граматики.

Затримка психічного розвитку – тимчасове відставання розвитку психіки в цілому чи окремих її функцій.

Заїкання – порушення темпу, ритму і плавності мовлення, викликане судомами в різних частинах периферичного відділу мовного апарату.

Заміни звуків – дефект вимови звуків, при якому замість правильного звука вимовляється звук, схожий за способом утворення чи місцем артикуляції, парний за глухістю/дзвінкістю, твердістю/м’якістю.

Звук – коливальні рухи частин середовища, що поширюються у вигляді хвиль і сприймаються органом слуху. Звук мовлення – елемент мовлення, що утворюється за допомогою органів мовлення.

Звуковимова – процес утворення звуків мовлення, що забезпечується дихальним, голосоутворюючим та звукоутворюючим відділами мовного апарату при регуляції центральною нервовою системою

Зонди логопедичні – інструменти, призначені для механічного впливу на язик при постановці і корекції вимови деяких звуків.

Ідіотія – найбільш тяжкий ступінь олігофренії, що характеризується відсутністю психічних реакцій і мовлення, неможливістю засвоєння найпростіших навичок. Імбецильність – середній ступінь олігофренії, що характеризується уповільненим і непослідовним мисленням, обмеженим словниковим запасом, можливістю засвоєння лише елементарних навичок. Індивідуальний підхід – важливий психолого-педагогічний принцип, згідно з яким в навчально-виховній роботі з дітьми враховуються індивідуальні особливості кожної дитини. Іннервація – забезпечення органів і тканин нервами і, відповідно, зв’язком з центральною нервовою системою. Інтелект – в широкому розумінні – сукупність всіх пізнавальних функцій індивіда: від відчуття і сприймання до мислення і уяви; у вузькому значенні – мислення. Інтоксикація – отруєння організму шкідливими речовинами. Інфантилізм – патологічний стан, що характеризується затримкою фізичного і психічного розвитку із збереженням рис, притаманних дитячому чи підлітковому віці.

Компенсація – стан повної чи часткової заміни функцій пошкоджених систем організму за рахунок компенсаторних процесів. Комплекс пожвавлення – емоційно-рухова реакція новонародженого на появу дорослого. Координація рухів – цілеспрямовані рухи різних м’язів, що здійснюються в результаті діяльності кори головного мозку. Кора великих півкуль головного мозку – поверхня великих півкуль головного мозку, утворена сірою речовиною; являє собою мозкове закінчення всіх аналізаторів; відіграє важливу роль у забезпеченні вищої нервової діяльності. Корінь язика – задня частина язика, направлена до глотки. Корекційно-виховна робота – система педагогічних заходів, спрямована на подолання чи послаблення недоліків фізичного чи психічного розвитку дітей з дефектами розвитку. Корекція – виправлення будь-яких недоліків. Критерій – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення чи класифікація будь-чого. Крововилив – накопичення крові, що вилилась із судин в тканинах і порожнинах організму. Кровотеча – витік крові із кровоносних судин.

Ламбдацизм – недоліки вимови звуків «л» та «л’». Лексика – вся сукупність слів, що входять до складу певної мови чи діалекту. Лепет – голосові реакції дитини на подразники позитивного характеру; з’являється на другому місяці життя у вигляді різноманітних нескладних комплексів звуків і поступово ускладнюється. Логопат – людина з дефектом мовлення. Логопатія – загальна назва мовленнєвих порушень. Логопед – корекційний педагог, що займається подоланням недоліків мовлення у дітей і дорослих. Логопедичні пункти – спеціальні заклади, в яких під керівництвом логопеда проводяться заняття по виправленню недоліків усного і письмового мовлення. Логопедичні заняття – заняття, що проводяться логопедом з метою корекції мовлення. Логопедичний дитячий садок – заклад для виховання і навчання дітей віком від 3 до 7 років, що мають вади мовлення. Логопедія – наука про порушення розвитку мовлення, їх попередження і подолання шляхом спеціального корекційного навчання і виховання. Логопсихологія – галузь спеціальної психології, що вивчає психіку людей з мовними порушеннями.

Масаж – сукупність прийомів механічного дозованого впливу на певні частини тіла людини, що проводиться за допомогою спеціальних апаратів чи руками з лікувальною чи профілактичною метою. Менінгіт – запалення оболонок головного і ( чи) спинного мозку. Менінгоенцефаліт – запалення кори та головного мозку. Методика – галузь педагогіки, що вивчає принципи, методи, прийоми і засоби навчально-виховної роботи. Механічна дислалія – порушення звуковимови, викликане недоліками в будові периферичного відділу мовного апарату (зубів, піднебіння, язика, щелеп). Міміка – сукупність рухів мускулатури обличчя, що супроводжують емоції і є їх зовнішнім вираженням. Мова жестів – сукупність виразних жестів, різноманітних рухів тіла, що використовуються в якості засобу спілкування. Мовлення – форма спілкування, що склалася історично в процесі матеріальної діяльності, і здійснюється за допомогою мови. Мовлення внутрішнє – різноманітні види використання мовних значень поза процесом реальної комунікації. Мовлення зовнішнє – мовлення, що має звукове вираження. Мовлення діалогічне – форма мовлення, при якій кожне висловлювання прямо адресується співрозмовнику і обмежується безпосередньою тематикою розмови. Мовлення монологічне – оформлення мовлення як звернення перш за все до самого себе, не розраховане на словесну реакцію співрозмовника. Мовний апарат – система органів, що приймають участь в утворенні звуків мовлення. Мовні зони – специфічні зони в корі головного мозку, в яких знаходяться центри мовлення. Мовне середовище – мовлення оточуючих людей і книги, які читаються. Мозок головний – орган центральної нервової системи, що розміщений в порожнині черепа, регулюючий взаємовідносини організму з навколишнім середовищем, керуючи поведінковими реакціями і функціями організму. Мозок спинний – орган центральної нервової системи, розміщений в хребетному каналі; складається із власного сегментарного апарату, функціонуючого під контролем вищих нервових центрів, і провідних шляхів. Моторика – рухова активність організму, окремих його органів чи їх частин. Музикотерапія – використання музики з лікувальною метою. Мутизм – відмова від мовленнєвого спілкування при збереженні мовного апарату; спостерігається при психічних захворюваннях, у сором’язливих дітей і т.д. М’язова атрофія – захворювання, при якому спостерігається відмирання м’язових волокон і заміна їх жировою тканиною і з’єднувальню тканиною; м’язи стають в’ялими і тонус їх знижується; М. а. – один із симптомів атрофічного периферичного чи в’ялого паралічу. Мислення – вищий ступінь людського пізнання, процеси відображення об’єктивної дійсності в поняттях; дозволяє отримувати знання про такі об’єкти, властивості і відносини реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чутливій стороні пізнання; М. людини має суспільно-історичну природу, нерозривно пов’язане з практичною діяльністю, генетично і функціонально пов’язане із мовленням; фізіологічною основою М. є аналітико-синтетична діяльність мозку.